ГРОМАДСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ: ЯК ПРИБРАТИ МЕТАЛОБРУХТ З ДОРІГ УКРАЇНСЬКИХ МІСТ
Час вирішувати питання громадських перевезень на законодавчому рівні та виводити з доріг старий транспорт, щоб не ставити під загрозу життя та здоров’я українців.
У різних куточках України на дороги досі виходять 40-річні автобуси – радянські напіврозвалені ЛіАЗи чи старі моделі Ikarus, які вже давно стали музейними експонатами на батьківщині. Вони ледве доповзають до зупинок, ущерть заповнені людьми. Схоже, комфорт пасажирів та їхня безпека так і не стали пріоритетними завданнями для наших перевізників, як це є у цивілізованих країнах. Однак чому досі про це не подбала держава та не закріпила норми перевезення у законі?
Стихійне лихо на дорозі
Економія на закупівлі нового транспорту виливається для перевізника в прибутки, а для пасажирів в найкращому випадку – незручну поїздку. Якщо «пощастить» менше – то це аварії, застрягання посеред проїжджої частини в заглухлому автобусі, втрачений час і травми. Для багатьох людей подібні пересування не є далеким жахливим спогадом із 90-х. Для тисяч українців сморід вихлопних газів, гарячі від двигуна сидіння, а також забиті салони залишаються щоденною реальністю.
Такі автобуси давно вже вийшли за поріг пробігу. Ще в СРСР він був встановлений на рівні 540 тисяч км. В Україні ж вони доїжджають до позначки в 2 мільйонів кілометрів – і, ні, не списуються. А продовжують і далі виходити на маршрут. Наслідки вимірюються доволі неприємними цифрами: близько 50 несправностей на рік і 700 тисяч гривень на ремонт. Кошти, звісно, виділяють з бюджету замість скерування їх на закупівлю нової техніки.